… І все ж люблю Її, розшарпану віками,
Багату всім і бідну водночас,
Обмацану нечистими руками,
Убиту і воскреслу стільки раз.
Забракне сил, чорнила і паперу,
Щоб описати чорні дні Її.
З часів Трипільських і по нашу еру
Знаходились на неї «хазяї»,
Яким би розділяти й керувати,
В яких у кожнім слові – лише блуд;
Охочих свитку в ближнього зідрати –
І щоб при тім терпів усе їм люд!
Люблю Її – прекрасну і убогу.
Не гетьманів, не уряди – людей,
Що здатні ще, торуючи дорогу,
На переможний заклик із грудей;
Що з праці рук своє життя будують
І «віз з бідою» тягнуть, мов воли,
Та в час навали – на коні гарцюють;
Яких вбивали й вбити не змогли!
Люблю Її за мову солов’їну,
Що ллється, мов в струмку жива вода,
Що в пісні славить Бога і родину,
Й до бою кличе, коли йде біда.
Століттями її плекали люди
В вогні татарськім, в лядському ярмі,
Виносили з московської облуди,
Краплинками збирали у борні.
Люблю Її – Шевченкову й Франкову,
Колисоньку моїх пра-, прабатьків;
Джерельно-чисту, світло-калинову,
Увінчану стобарв’ям рушників.
…Нехай прийдеться битись до загину,
За світлий день онукам і синам –
Люблю свою єдину Україну
І ворогу ніколи не віддам!
10.09.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605784
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.09.2015
автор: Salvador