світає…
над важкими ві́ками вікон
потерпає
раптового лиха,
потопає
у першій голубизні́
передпо́вні
криве коло,
нарікаючи кволо,
блідне-зникає, змовкає
передповні бліда луна…
тротуаром, гарна,
за сучасним смаком убра́на,
йде
симпатична столична дівчина,
намагається поспішати,
ще не позбувшись до решти
плавності сну,
розніжено-солодкуватої:
розум диктує іти –
а тіло хоче іще поспати…
у джинсах-кросівках,
крокує рішуче
по тротуару,
давно заученому,
а помимо націленої ходи –
безконтрольні рухи сонного тіла
паря́ть на розгорнутих ніби крилах…
по тротуару –
кроки чіткі і спрямовані,
а водночасно –
тіла порухи «просторо́ві»
линуть, як ефемерний птах:
м`яко-обтічно-обмежені,
неусвідомлено-обережні –
ніби пручаються-плутаються
у несприйнятних зором
білих сонних шовках
прозорих
…розум веде –
тіло вимушено іде:
підня́ти зо сну – підняли́,
а розбудити забу-ли…
… дівчина –
реальна-і-ефемерна,
тротуаром іде,
потребою ранньою гнана,
поспішає-іде
і у сонних шовках водночасно тане…
як передповні блідне луна
і пливе маре́вним туманом
у закриті міські вікна
31.08.2015
[i](Луна – відбиття звукових коливань;
тут – відбиття, за аналогією:
досвітом місяць(у фазі передповні)
спрозорився і зблід – ніби тільки
луна від нічного його насиченого
звучання і залишилася)))
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603193
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.08.2015
автор: Валя Савелюк