Марія Хосефа Мухія (Болівія) , Любов

Ідол  фальшивий,  що  смертні  підносять,
Тільки  безумці  звели  твій  вівтар,
Люди  в  сльозах  тебе  милості  просять  –  
Ти  ж  їм  даєш  лиш  печалі  тягар.

Чадо  сліпе,  не  боюсь  твого  чару,
Ти  не  уб’єш  свій  гарпун  вглибину,
Від  твоїх  стріл,  від  палючого  жару
Серце  незаймане,  вільне  замкну.

Я  не  споганю  струн  ліри  ніколи,
Щоб  на  них  плачу  сльозина  текла
Від  тих  обманів,  що  сієш  навколо,  –
Зраднице,  ти  лиш  страждання  несла.

Губи  мої  з  твого  кубка  страшного
Ввік  не  торкнуть  той  отруєний  мед,
Бо  ти  лукаво  вливаєш  до  нього
Жовчі,  злоби  і  печалі  букет.  

Слух  мій  до  тебе  не  мав  зроду  віри  –
Завжди  неправди  лестивий  кумир.
Не  розгубила  душа  моя  щира
Спокій  солодкий  і  лагідний  мир.

Успіх,  тиране,  я  твій  не  прославлю,
Не  принесу  безсоромних  похвал,
Маю  я  щастя,  і  гордість,  і  славу,
Серце  наповнює  радості  шал.

А  як  щоку  мою  сльози  умиють,
Стиснеться  серце  від  прикрих  оков,
В  ньому  неспокій  і  болі    дозріють  –
Це  не  від  кубка,  що  носить  любов.

Знати  не  знаю  тебе  я  навіки,
Страхом  летить  твого  імені  зов,
Бачу  як  горя  наповнюєш  ріки  –
Губи  мої  проклинають  любов!

Знаю,  що  ревнощі  тебе  зламають,
Знаю,  що  тебе  знесе  до  основ,
Знаю,  що  смертні  коліна  згинають  –
Я  ж  проклинаю  з  презирством  любов!

María  Josefa  Mujia  
El  amor  

Ídolo  falso  que  el  mortal  adora
Y  que  insensato  te  erigió  un  altar,
Por  quien  el  hombre  su  miseria  llora,
De  quien  recibe  solo  un  gran  pesar.

Jamás  cante  tus  triunfos,  niño  ciego;
No  herirme  pudo  tu  terrible  arpón;
De  tus  saetas,  de  tu  ardiente  fuego,
Conservo  ileso  y  libre  el  corazón.

Nunca  manche  las  cuerdas  de  mi  lira
Regando  en  ellas  llanto  de  dolor
De  engaños  mil  que  tu  deidad  respira,
Con  que  penas  sin  fin  causas  traidor.

Mi  puro  labio  de  tu  copa  impía
Jamás  gusto  la  emponzoñada  miel,
Que  al  brindar  viertes  con  sagaz  falsía
Muerte,  veneno  y  amargura  y  hiel.

Nunca  mi  oído  se  inclinó  a  tu  acento;
Siempre  tu  halago  lo  creí  falaz.
Mi  alma  inocente  no  perdió  un  momento
Su  dulce  calma,  su  tranquila  paz.

Nunca  cantar,  tirano,  tu  victoria
Ni  tributarte  vil  adoración
Es  mi  laurel,  mi  orgullo,  dicha  y  gloria
Y  el  mas  grato  placer  del  corazón.

Si  mi  mejilla  en  llanto  se  humedece
Y  si  en  el  corazón  hay  amargor,
Si  en  el  la  angustia,  la  dolencia  crece,
No  es  del  acíbar  de  tu  copa,  amor.

No  te  conozco,  y  de  esto  me  glorío!
Tu  nombre  odioso  escucho  con  horror,
Y,  al  ver  que  causas  males  mil,  impío,
Te  dice  el  labio:  ¡Maldición,  amor!

Se  que  interés  te  vence,  abate,  humilla;
Se  que  los  celos  te  dan  gran  temor;
Se  que  el  mortal  te  inclina  la  rodilla.
Yo  te  desprecio  y  te  maldigo,  amor!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599715
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 14.08.2015
автор: Валерій Яковчук