Обійми мене, мій коханий,
Поцілуй як в останній раз.
Розпали нам багаття до ранку,
Збереже це тепло для нас!
А зима не скінчиться ніколи,
Не розтануть ні крига, ні сніг.
Чуєш стогнуть од вітру фіорди.
В небі сонце сповільнює хід.
Лиш в ковальнях ще досі тЕпло,
Де розпечені леза горять,
Загартовані ніжним пеклом,
Там Велунд і Локі не сплять.
Бо зійдуться в нестямному герці
Всі стихії та всі боги.
Заспокой моє стомлене серце,
Поки я не засну – не йди.
Вже готовий порожній човен
Понад морем застиг без вітрил,
Він туману і холоду повен,
І надій, що лишились без крил.
Ти мене покладеш на світанку
У його почорнілий кістяк.
Не шкодуй безталанну бранку:
Тобі в поміч вино і сакс.
Пригадаймо весну наостанок,
Обіцянки замерзлих квіток.
Коли подиху в мене не стане
Вирушай у страшний раґнарьок.
Фібмулвінтер - в скандинавській міфології тривала зима, що передуватиме останній битві під назвою раґнарьок та кінцю світу. Велунд - відповідно бог ковальства, Локі - вогню.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583317
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.05.2015
автор: Ольга Білицька