Я вперто шукала
ПосЕред отих візерунків…
Що мороз малював на вікні… аж покИ не затих…
Історію сніжно – пекучих твоїх поцілунків…
Єдину пряму
серед сотень і тисяч кривих…
Я вперто шукала
В безмежжі усіх лабіринтів…
І ось в результаті шукань… і відкладених справ…
До мене сміється в одному з найкращих будинків
Насправді жаданий…
і, знаю – лиш мій Мінотавр…
І раптом зникає
Кудись надоїдлива втома…
Той погляд знеструмлює легко все тіло моє…
-Проходьте, мадам, не встидайтеся… будьте, як вдома…
Насправді у мене…
що треба… для Вас уже є…
-Пробачте… шановний…
Пробачте, я тут – ненадовго…
У мене – робота… і купка – відкладених справ…
Я просто - шукаю… шукаю!.. отак неповторно…
-Станцюємо? –
раптом питає мене Мінотавр…
Мій погляд чомусь –
У підлогу… у стіни… у стелю…
І раптом три кроки назустріч… назустріч - йому…
-Я світло шукаю… оте… що вкінці… у тунелю…
А також єдину свою
- неповторну пряму…
…Станцюю так легко
Стриптиз я йому наостанок…
Бажання… чекання… торкання… сьогодні він – мій!!!...
-Танцюйте ж бо леді… танцюйте!... бо скоро – сніданок!...
І я гарантую
– пройдетеся Ви по прямій!..
А завтра – у баки
Сміттєві червоні вітрила…
А завтра – руїни… і смОрід відстояних ям…
Сьогодні ж… повірте…
Сьогодні! – дарую вам крила!...
Бо я Вас… бо я – Вас???..
Ви просто – танцюйте!..
…..……………….. мадам…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581412
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.05.2015
автор: гостя