Сонце моє вже сходить! Хоч і поволі
Медом густим сочиться крізь діри хмар,
Плутаються гілками стрункі тополі,
В небо вмокнувши крони, немов у кляр.
Сонце моє, ну, де ж ти було донині?
Запеленали душу густі сніги...
Схоже, зима вантажить дубові скрині,
Пролісками вагітніють береги.
Скоро крізь товщу по́всті* землі сирої
Пустять зелені стріли тонкі ростки,
Вибухнуть на деревах, немов набої,
Кігтиками листочків тугі бруньки.
Пирсне цитринним соком на шибку сонну
Ранок новий, розбризкає свіжий фреш...
Сонце моє, спасибі, що безборонну
Душу мою у теплий полон береш!
[i]*Повсть — вигот. із вовни способом валяння
цупкий матеріал, який використовується для
оббивання дверей, вироблення теплого взуття,
капелюхів і т. ін. Повсть виробляється з грубої
кінської або коров'ячої шерсті, змішаної
з борошняним клейстером.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560366
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.02.2015
автор: Наталя Данилюк