Тібетські лами наголошують в ученнях,
Що справжнє пекло лиш існує на землі.
Життя - це школа виживання, шлях по стернях,
Що вчить терпимості і мудрості в імлі.
В людини кожної свій шлях і власна доля.
Своє призначення, завдання і мета.
Як у театрі, тут виконуються ролі,
В яких є щастя, радість, горе і журба.
Вивчає людство на згорьованій планеті
Закони Всесвіту і цінності буття.
Та стежку праведну затягують в тенета
Підступність, підлість і злостива боротьба.
Зазвичай людство не виконує уроки,
Завжди порушуючи плани вищих сил.
І поступово, непомітно, крок за кроком
Собі протоптує доріжку до могил.
Нещадно знищує беззахисну природу,
Жорстоко всюди убиваючи тварин.
Бездумно труїть навкруги наземні води,
Стріляє байдуже в беззахисних птахів.
Наука, маючи дві сторони медалі,
Дарує світові корисні відкриття.
А з боку іншого - безжалісно вбиває
Всього живого ніжні паростки життя.
У помсту Всесвіт посилає покарання,
На кшталт жахливих воєн, голоду й хвороб.
Бо вчать землян найкраще горе і страждання,
Єднають страх і біль непрошених негод.
Найкращий вихід з цього пекла - у навчанні,
У діях, вчинках - серединний, Божий шлях.
В меті, досягнутій у праці і старанні.
В набутій мудрості, захованій в віках.
А поки заздрістю й злобою одержимі,
Не зрозуміємо всіх цінностей життя,
Немов метелики, обпалені й вразливі,
У пеклі будемо під назвою "Земля".
30. 01. 2015 Л. Маковей (Л. Сахмак)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555845
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2015
автор: laura1