Гірський мій Ті́кичу,
дивлю́ся на спокійний плин –
на кожен русла плавний ви́гин –
і плачу…
воло́тцем очеретяним розчулено тремчу,
човном до берега приковано мовчу,
Гірський мій Тікичу
пливуть, як хмари, над тобою верби
у флері романтичної журби,
у паволо́ці злотору́сої задуми…
пірча́сту зграйку суму
плю́снули в небо дикі голуби
злітаються з горбка, із висоти,
полишивши обійстя і госпо́ди,
чорнорозкрилені, як во́рони, горо́ди –
спішать із Тікича Гірського воду пити,
допастися його снаги і вроди
…і на ту сторону з високого моста,
по са́мі вінця небокраю,
звивається між рівнопі́ль і грає
Гірського Тікича шовкова лента:
упійманим карасиком стриба́є
у перевитих променем осо́ках –
то зблисне ясно і сліпучо срібним боком,
то знову межи вербами щеза́є
… в обидві сторони з високого моста
не тільки оком – серцем зрячим
бачу:
така проста натхненна Красота…
і я –
не те, щоб навіть плачу,
а сльози, не питаючи, течуть,
як ти,
Гірський мій Тікичу…
24.01.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554163
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2015
автор: Валя Савелюк