Сніг рипучим слідом спуджує безгомінь.
Та, пилком коштовним стелиться з гілля.
Ялинкові шуби, світанковий промінь
Фре́зово малює пензлем з віддаля.
Завитком ажурним заячих мережок,
Ніч лишає вензель в хащовій журі.
Діамант іскристий вербових сережок,
Приміряють хором ладні снігурі.
Висне бородатий лист від паморозі,
Спомином осіннім в пістряві́ берез.
Ріжуть перемети сани на дорозі,
Струдженим відбитком дерев’яних лез.
Падає жмутами сіно запашисте,
На печатку круглу зношених підков.
Засліпляє очі сяйво урочисте,
Золотоголових статурних церков.
У ясі морозній сонячну монетку,
Стереже розп’яття срібного хреста…
Обійму неждано Зимоньку кокетку,
Зм’якшу поцілунком льодяні вуста.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544644
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 18.12.2014
автор: Осіріс