Стою на скелі гордої вершині,
що шле на море піни полог білий,
і бачу – місяць встав із хвиль пустині:
сумний мандрівник, зблідлий, посивілий.
Так із життя мого, як з океану,
розбивши морок, що у ньому гину,
у дивнім сяйві зірка ясна встане –
про тебе спогад, світлий і єдиний.
Amado Nervo
Perlas negras: XVI
De pie, sobre la roca que, altanera,
cubre la mar con sus espumas blondas,
veo surgir la luna —esa viajera
tan pálida y tan triste— de las ondas.
Así, del océano de mi vida,
disipando la sombra en que me pierdo,
se levanta una estrella, revestida
de fulgores divinos: tu recuerdo.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542427
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 08.12.2014
автор: Валерій Яковчук