В розгулі щедра Осінь стобарвиста
багатства сипле скрізь, на втіху нам:
березам – шати золотого листя,
коралі – гороби́нам, калина́м,
пройшлася пензлем в лісі, по діброві –
й заграли самоцвітів кольори,
оздобила узлісся пурпуровим –
в тони́ небес вечірньої пори.
Банрянці одягла дубам і кленам,
аж ті, зімлівши, вздовж дороги в ряд
спроквола гублять листячко різьбле́не –
шанують, видно, царський свій наряд.
Зате тополі, охоронці поля, –
без жартів вітру тут не обійшлось,–
стримчать зчорнілі, сороміцьки голі,
не в змозі вже прикрити хоч би щось...
В бурштинові підвіски вбрала сливи,
у віяла оливні – ясени,
заграє вітерець – і листу злива
окрасить землю в охрові тони.
Цариця вітерцем легким зітхає
і спрагло п'є тепло жовтневих днин,
в довершені пейзажі заплітає
мережива із срібних павутин...
Йдучи до бору, Осінь розстелила
смарагдових озимих килими...
Проте до бору гостю не впустили
їжакуваті сосни, ялини.
Колюча непривітність їх – дивує,
та в ній прихований глибокий сенс,
бо всіх, кого Цариця обдарує,
невдовзі до листочка обнесе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529683
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.10.2014
автор: Світлана Моренець