Колись ти пізнаєш розпач,
Відчуєш на смак її гіркоту.
Вона може бути як постріл,
Як знак що несе велику біду.
Колись ти пізнаєш горе,
Як камінь в душі воно буде тиснуть.
Та ти зможеш і це перебореш,
Ти сильний душею і в цьому вся суть.
Колись ти пізнаєш кривду,
Й ненависті твоїй не буде кінця.
В поривах її наробиш дурниць ти,
Вернешся туди де нема вороття.
Колись ти пізнаєш щастя,
Не буде йому ні краю, ні меж.
В уяві твоїй залишиться згадка,
Яким воно було, яким є ж тепер.
Колись ти пізнаєш розлуку,
Бо твоя душа десь окремо живе.
Далеко від тебе, далеко від дому,
І тіло неначе твоє й не твоє.
Колись ти пізнаєш кохання,
Як полум'я тепле, приємне мов сон.
В житті твоїм місце страждання,
Посяде найвищу з висот най висот.
Колись ти пізнаєш терпіння,
Змагаючись з болем ти будеш мовчать.
Й спинившись за крок до прірви,
Пшеницю життя зможеш серпом пожать.
Колись ти пізнаєш любов,
І вартість її зможеш вже оцінити.
Пройшовши сім сходинок вгору,
На восьмій, дізнаєшся, як далі жити.
Колись ти пізнаєш все,
І все це піде по колу,
Тому, щоб любити, ти мусиш,
Пізнати і розпач, і горе…
16.09.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524268
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.09.2014
автор: Олівія Тиркус