Ти все струмиш, кринице, під вербою!
І зруб той самий, з жовтої лози.
Ми стільки літ не бачились з тобою,
А ти така ж – прозоріша сльози!
І стежечка, дідами проторована,
Не заростає. То чудовий знак.
Ти світлу радість людям роздаровуєш.
Мені б – отак.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515470
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.08.2014
автор: Ніна Багата