В юрбі облич безликих, невиразних,
усміхнене – здається недоладним.
Тече потік похмурих сірих масок
без вихлюпу емоції, без красок,
без усмішок, натхнення, здивування,
без мрії, без надії на кохання...
То ж ледве стримую в собі нестримне,
таке глибинне, вроджене, дитинне
шаленство від краси земного цвіту,
від мудрості творіння Цього Світу.
Ховаю щирий сміх в уявні шори,
щоб не подумали:
ця – з "дурки" хвора,
щоб не здаватись блазнем безсоромним
в процесії глобальній похоронній
2012 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496362
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.05.2014
автор: Світлана Моренець