Пригинають роки до землі,
Непомітно, але так уперто.
Те, що з пам"яті нишком зітерто,
Не насниться ніколи мені.
А колись, як дерева в садку,
Піднімались, тягнулись до сонечка.
Наших мрій наливалось колоссячко,
Та й не раз так було на віку.
Колоски з кожним роком слабкіш,
А зернятка все більше цінилися.
Кольори наших мрій вже змінилися,
Їх відтінки усе спокійніш.
І на нитку життя, в ряд, роки
Намистинками вже нанизалися.
А дерева старіли, згиналися,
Засихали, ламались гілки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494928
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.04.2014
автор: Радченко