здавалось би -
летимо по кругу,
насправді ж – проторюємо
висхідну́ спіра́льну дугу…
…одхилила віконну фрамугу,
у щілину одразу – зірки́,
наче вербові котики…
зацікавлено проснували гілки́,
повстромля́ли сіренькі носики
борзе́нько до хати
пробралися –
уро́зтіч порозбігалися,
порозсипалися
на ко́вдри і подушки́,
вовтузяться біля скроні,
лащаться до щоки,
торка́ють об ру́ки,
лоскочуться у долоні,
проти́скуються у пригоршні –
не дають заснути
мені
пустуни́ і пусту́нки
перламутрово-сріб-ні…
що тут уже й казати:
розсипа́йтесь, розко́чуйтеся
по усіх куто́чках
і потає́мних за́куточках
фраму́жно одкритої хати
…треба підво́дитися,
вставати,
між подушок мости́тися,
зручно всідати,
невеселі думки
у цупкі нитки
сука́ти,
у циганські голки засиля́ти,
живі жари́нки,
самосійні перлинки –
зірки́-вербові ко́тики
у разки́
низа́ти
позав`язуються думки
у тугі ву́злики,
причепурю́ся… на шиї
намистинки-перлинки –
Усесвіт безмежний сяє…
...сказав трьохсотлітній ворон:
умру –
швидко і скоро -
знає…
…десь найме́ншенька
закотилася і немає:
ма́цаю
під подушкою –
таки прини́шклася і дрімає
перламутрово-срібна крихіт-ка…
станеш у мене
на пальцеві безіменному
за персте́ника
21.03.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487199
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.03.2014
автор: Валя Савелюк