яскраво-жовто-га́ряче
у плиті паленіє жар,
о́дсвітами рожевими
струменить у півтемряву
із одкритих дверцят:
заливає упевнено
топографічні плани і схеми
мого
зажуреного лиця
відчутно пашіє од жару лице:
дрова дубові стати урешті змогли
Сонцем! –
теплом і світлом,
чим і завжди́ усере́дині себе були…
тінь подо́вжилась
і зламалася на стіні за столом,
до ирію
ворушать крилами вишиті рушники,
переші́птуються тривожно кутки́,
у густих аспара́гуса косах
забринів небесноголосий
давній мамин псалом…
…люба моя хатино,
забудь про мене, так-но тебе покину –
і не утримуй ні за́тишком, ні теплом,
а-ні лелеками-журавлями:
простоволо́са-боса
подамся за небокрай полями –
краще у безвісті, на чужині,
бездомною пси́ною згинуть мені
без роду-нації,
чим опинитися в окупації
ординцями-москалями
12.03.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485327
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.03.2014
автор: Валя Савелюк