Люд били по звірячому! Вбивали!
Кийком, ногами, в голову і в пах.
Всі нутрощі, печінку відбивали
І меркнув світ від болю у очах!
Лилася кров з розбитого обличчя,
Тіла людей валялись на землі.
Від жаху двадцять першого сторіччя
Гуділи дзвони у нічній імлі!
Карателі! Орда ввійшла в столицю!
Кийки, шоломи, вибухи гранат.
Людей хапали, кидали в темницю,
Ховав єхидну посмішку гарант…
Не на екрані! Все це було з нами!
Спочатку на Майдані, потім там,
На Банковій, вбивати нас кийками,
Команду влада дала цим катам!
Як треба було, сукам, озвіріти,
Щоби таке чинити із людьми?
Як треба Україну не любити?
Фашизму привид визирнув з пітьми!
Кривава поліцейська диктатура,
Тюремні грати та колючий дріт.
За цим усім московська режисура
І двох кумів простежується слід…
Людей хотіли кров’ю залякати,
Навколішки поставити народ,
Заставити боятись і мовчати,
Страхом надовго всім закрити рот.
Державу поліцейську збудували,
Схотіли силу показати нам?!
Та ми також вже іншими всі стали
І нас не залякати їхнім псам!
Я перед вами впаду на коліна!
Такий народ не зустрічав ніде!
Це мій народ! А я його дитина!
І серце від захоплення гуде!!!
01.01.2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469596
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.01.2014
автор: Мирослав Вересюк