Мабуть, вже ніхто не пам"ятав її ім"я, бо всі звикли її називати
Східною жінкою. І Світлана до цього вже звикла і не ображалася, бо са-ма себе давно так назвала.
З чоловіком життя не склалося, залишилася з двома дітками: донькою і сином. Поки діти були малі, ніколи було щось змінювати в звично-буденному і однотонному житті. Але...роки бігли, діти виросли, добігав кінця її четвертий десяток. Все частіше Світлана запитувала саму себе: "А як буде, коли я залишусь зовсім одна?" Це питання було таким настирним і впертим, що вона по-справжньому зрозуміла, що таке безсоння. На роботі стали помічати її сумний погляд, посмішка рідко з"являлася на втомленому обличчі.
Життя - цікава річ. Цікава тим, що може несподівано пода-рувати, або ж - забрати. Забирати у неї було вже нічого, а подарува-ти.... В це зовсім їй не вірилося.
15 років Світлана працювала в відділі, керівником якого був Віктор, її ровесник. Щасливий, закоханий в свою дружину, а діточок Бог не дав. В той день було тридцять восьме її День народження. По закін-ченню робочого дня весь відділ залишився випити чаю з тістечками і побажати іменинниці всього найкращого, а головне - кохання. Віктор був заклопотаний звітом, швиденько прочитав поздоровлення і пішов до свого кабінету. За півгодини всі розбіглися, Світлана прибрала посуд і почала збиратися додому, коли з кабінету вийшов Віктор і запитав: " А можна мені чаю з тістечком?". Прийшлося роздягнутися, приготувати чай. Віктор сів за її стіл, а їй запропонував сісти навпроти.Вони довго дивилися один одному в очі. Чай вже давно захолонув. Раптом Віктор промовив тихо-тихо: "Світланко, а чому у тебе такі сумні очі і ти зовсім перестала посміхатися". Вона просто промовчала. А Віктору дуже хоті-лося з нею поговорити відверто, бо він знав: якщо не зараз, то - ніколи.
Йому так багато потрібно було їй сказати: і про те, що всі 15 років він її кохає, сумує за нею в вихідні; що з жінкою вони давно стали чужими і живуть за звичкою; а ще - його жінка така слабка без його допомоги, порад і підтримки; якщо він піде від неї, вона не зможе в самотності прожити і дня.
З того часу минуло 20 років. Вони давно зустрічалися
відкрито, не зважаючи на осудливі погляди і плітки. Віктор познайомив Світлану зі своєю мамою і дружиною. Ввечері, в п"ятницю, він приходив
до Світлани, а в понеділок вони разом йшли на роботу. А потім - він йшов в свою сім"ю, а вона - чекала п"ятниці. Деякий час знайомі і рідні дивувалися, не розуміли і вона придумала собі нове ім"я - Східна жінка.
Вона була коханою жінкою в маленькому "гаремі" Віктора. І була цим щаслива.
Сьогодні 58-й День її народження. Гості розійшлися, потім прийшов Віктор.
20 років вона називає себе Східною жінкою і ніхто не знає, і не повинен знати, що вона знову подружилася з безсонням, сумом і сумнівами.Віктор вкотре їй розказував,що ще не час залишати жінку, вона така ж слабка без нього! І все частіше в голові крутилася
настирна і вперта думка:" Чому він не помічає моєї слабкості, чому він не розуміє, що я втомилася бути Східною жінкою?".
А в понеділок - він піде в свою сім"ю, а вона буде знову і знову чекати п"ятниці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462891
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.11.2013
автор: Радченко