В колоссі днів моїх зросли зернини –
З них правди свіжий цвіт зійшов:
Життя є золото і мед хлібини –
Коротке зло і вічна там любов.
І жовчі з кров’ю смуги перевиті
Міняємо на посмішку в віршах.
Цвітуть фіалки дивні – вітер
Розносить по долині меду пах.
Тепер не тільки я псалми святого –
Тепер я розумію щастя спів;
Безмірна спрага, звивиста дорога,
Та погляд мій в ірисах відпочив.
Хоч очі наші сповнені сльозами,
Та спів струмка заставить нас співать;
Як жайвір защебече десь над нами,
Ми забуваємо, що тяжко помирать.
Ніщо тут плоть мою вже не терзає,
Любов перекипіла в мить одну;
Я ніжний погляд матері згадаю,
Бо відчуваю – Бог веде до сну!
Gabriela Mistral
Palabras serenas
Ya en la mitad de mis días espigo
esta verdad con frescura de flor:
la vida es oro y dulzura de trigo,
es breve el odio e inmenso el amor.
Mudemos ya por el verso sonriente
aquel listado de sangre con hiel.
Abren violetas divinas, y el viento
desprende al valle un aliento de miel.
Ahora no sólo comprendo al que reza;
ahora comprendo al que rompe a cantar.
La sed es larga, la cuesta es aviesa;
pero en un lirio se enreda el mirar.
Grávidos van nuestros ojos de llanto
y un arroyuelo nos hace sonreír;
por una alondra que erige su canto
nos olvidamos que es duro morir.
No hay nada ya que mis carnes taladre.
Con el amor acabóse el hervir.
Aún me apacienta el mirar de mi madre.
¡Siento que Dios me va haciendo dormir!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460706
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 15.11.2013
автор: Валерій Яковчук