У пасадоблі юний вітровій
Завихрив пишну китицю жоржини!..
О, як не личить ніжності моїй
Жагучий погляд, солодко-полинний,
Твоїх зрадливих, осене, очей,
Жаги твоєї полум'я багряне!
А листопад настирливо січе,
Мов навіженець! Ли́ском порцеляни
Між очере́тів же́вріє ставок,
Вже не бентежать порухи пташині
Застигле плесо. Вижухлий листок,
Мов на крихкій тоненькій павутині,
Магічні кола креслить, як мольфар,
Що так боїться осінь підпустити.
Сльозиться теплий яблучний узвар
На о́брус листя, золотом розшитий.
А ти, палка і горда, мов Кармен,
Тріщать гілки, як брязкіт кастаньєти!..
Шалений гул огненно-пружних вен
Приглушать мідні сяючі браслети.
Звивалось тіло рухами змії,
Летіли бризки свіжого мохіто!..
Та все ж не личать вибрики твої
Моїм очам, задивленим у літо!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459328
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.11.2013
автор: Наталя Данилюк