без про́диху трудяться павуки
і паву́чки-майстрині:
тчуть білі ажурні сонцесхожі серве́тки –
і складають, рахуючи, у соснові скрині:
робота потрібна
і плодотвор-на…
але всі – як одна
...арахно,
до безкінечності ж відміні
безмежні –
внутрішні світи́:
для чого ж вам,
достойним павукам,
копіювати
одне у одного сюжети
і о́брази запозичати –
повторювати-множити?..
хоч як не вуалюй і не крути,
це все одно назветься плагіатом…
невже сама в собі не бачиш ти
свого(!) нюансу красоти,
щоб пережити… провідчути!
і висловити-передати,
якщо потребу маєш ткати?
чужі метафори старанно приховати,
думки-ідеї перефразувати –
це не творити,
а компілювати:
як ніби кимось їдене уже
приготувати
і пригощати-цитувати…
за власне видавати
оригінальне те, що у самій собі
можеш побачити,
осмислити
і відтворити-описати –
тільки ти:
до безкінечності ж відмінні
усього мислячого внутрішні світи…
…може б мені в ганчірочку мовчати,
але натура, знаєш… змушує
єство моє –
щоб підказати… щоб допомогти…
шукати! – а там уже:
знайти чи не знайти…
арахна обізвалася: «…це ти,
дитя обмеженого спектру сліпоти?
як самовпевнено берешся!
арахну вчити
як слід їй прясти,
і як слід їй тка-ти…
слова твої –
відлуння пустоти
одноманітними здаються результати
мого ткання? –
бо так їх бачиш і сприймаєш ти…
…якщо знадво́ру вдень на вікна хати
поглянути –
здадуться темними і непрони́кними вони,
одноманітними,
як наші схематичні павути́ни…
якщо ж дивитися у вікна з хати, із середи́ни,
відкриються ен-вимірні світи,
відкриються живі картини:
ввійди в моє буття,
людино,
і позирни, як я – ізсереди́ни
у концентричних кіл глиби́ни
моєї павутини:
якраз закінчую прекрасне полотно –
невже тобі не видно,
яке – у колориті і деталях,
довершено узгоджене воно?..
ось тут у мене, бачиш, пліт вербо́вий
красиво і майстерно спле́тено,
проз нього виноград пробрався:
яка тендітна і витка його лоза…
яка листків доло́нистих затишна гущавінь
і кетягів прозоро золотиста по́вінь…
тепер уліво відступи на крок –
і замість винограду з плотом –
побачиш мій
майстерно витканий,
до зубчиків і про́жилків, листок –
у сонячній
пасте́льній позолоті…
і ще на крок…»
«…чекай, я зрозуміла…
арахно, ти майстриня справді вміла,
але ж…
листок і небо, виноград і пліт –
існують поза павутиною твоєю…
твій витвір – лиш обра́млення,
деталіза́тор, при́від…
усе це – не твоє!
у всього цього – інший Автор є…»
«…якраз у тому й діло:
не трафаретну норму –
я тчу
таку сонцеподібну,
прозоро-абсолютну форму,
яка вміщає в себе об`єктивний світ…
і суб`єктивний всесвіт…
ми тво́римо для зрячих:
кому дано – той суть саму
проз форму-схему,
проз образ, проз абстракцію побачить…»
«…тебе послухати – себе забути…
майстерно тчеш і мовиш ти…
про форму ста́́ло-ідеальну «назавжди»,
про суть буття,
про особисте сприйняття́,
про все́світи –
та з толку і з пуття
мене красотами-зворотами не збити:
твоя майстерність «досконало повторити»
чужу ідею, візерунок слів,
оригінальний вдалий вислів –
це що завгодно – тільки не «творити»…
у павуків, либонь, свої закони
але – так бачу:
усі запозичальники,
без посилань тим паче,
«постопники» –
давно і правильно зовуться епігони*…
хоч як пояснюй, обґрунтовуй і верти
арахно, вибач і прости:
чи знаєш, чи не знаєш,
але по суті – епігонка ти…
11.09.2013
*Епігонство (грец. έπίγονοζ — народження, пізніше — нащадок) — наслідування, що характеризується несамостійністю художнього мислення, поверховим копіюванням певних літературних творів попередників. Епігони найчастіше йдуть шляхом зовнішнього копіювання форми літературного твору, повторення його проблематики, сюжетного й композиційного вирішення теми, «перетравлювання» чужих вдалих образів і висловів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448437
Рубрика: Присвячення
дата надходження 11.09.2013
автор: Валя Савелюк