Поставити б на спогади табу,
Хоча б хисткого спокою заради:
Такий у тебе чорний котик був
В ту білу зиму, як мені ти зрадив.
Він очі мав, неначе дві зорі.
Незмигно - загадкові і лукаві,
І металево-гострі пазурі
В подушечках лапок своїх ласкавих.
Гладенька шерсть, мов чорний антрацит.
Виблискувала лагідно і хижо.
Для нього найдорожчий дефіцит
Ти ніс, як найвибагливішу їжу!
Ти щось говориш?
Краще помовчім
І пригадаймо зимову кімнатку,
Як чорний котик в тебе на плечі
Сидів собі пухнастим чортенятком,
Як бився вітер у віконне скло,
Як шаленіла люта сніговиця,
Як нашим пальцям затишно було
Стрічатися у котика на спинці…
А далі - що?
А далі, як в житті.
Здається - складно. А усе - простіше.
Чорненький котик десь від тебе втік.
А ти тим часом - закохався в іншу…
… І хто ж тепер обожнює тебе
І від твоєї ніжності вмирає?
Мені ж лиш котик - символ твого раю -
У серці й досі лапкою шкребе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447730
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.09.2013
автор: Яковенко Тетяна Василівна