за усі пра-минулі віки,
мільйо́но-роки́
творчо
не зрушилися павуки…
і паву́чки
тчуть-плетуть-розвішують
білі неводи, павутини-сітки́,
як рибалки…
чи художники –
полотна-малюнки
на щорічні
верніса́жі-про́да́жі-ви́ставки
… одноманітно округлі,
наче со́нця копії схематичні…
вивірені
геометрично-практично
доро́бки-здобу́тки….
творчі замисли і думки́
сфокусовують павуки
виключно
на ло́влю-прибу́тки…
без про́диху трудяться павуки
і паву́чки-майстрині:
тчуть білі ажурні сонцесхожі серве́тки –
і складають, рахуючи, у соснові скрині:
робота потрібна
і плодотвор-на…
але всі – як одна
правила
інстинкти-лека́ла
добротного ремесла…
раз і назавжди встановлені
десь-кимось-колись давно –
ара́хно!
мільйонороки́ «як усі» неодмінно –
це дуже гарно,
і справді майстерно, ну, просто – відмінно!
але…
вийди за трафарети:
мистецтво і творчість –
це так, як більше ніхто, а тільки-но – ти…
уяви себе зіркою…
відпусти…
і у космосі власному вільно лети:
поза правилами
і поза межами ти –
вільно лети…
ле-ти...
ти!
04.09.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447203
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.09.2013
автор: Валя Савелюк