А ПОТІМ Я ДИВИЛАСЬ НА ЗОРЮ…


А  потім  я  дивилась  на  зорю
І  слухала,  як  дім  мовчить  злорадно,
І  думала,  що  я  тепер  не  вмру
Від  жодного  освідчення  чи  зради.

Котилась  небом  місяця  діжа,
І  зойкав  зрідка  птах,  неначе  з  болю.
Я  думала,  що  вже  моя  душа
Така  якась,  як  неполите  поле.

Піти  й  мені…
                                                 куди  мені  піти?
Як    вишептати  цю  свинцеву  втому?
Колючий  жах  нічної  самоти
Нечутно  віяв  у  чужому  домі.

Минала  ніч.  Гудів  кудись  літак.
Росою  пахла  темінь  глибочезна.
Я  знала    -    вранці  все  буде  не  так,
Нічні  страхи  відступляться  і  щезнуть,
І  навіть  шкода  стане  цю    мару,
Що  схлипує  у  хащах  винограду,
І  відчуття,  що  я  уже  не  вмру
Від  жодного  освідчення  чи  зради…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445695
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.08.2013
автор: Яковенко Тетяна Василівна