Вже з-за причілка осінь диха,
І дме гостренько від ставка.
Бабуся, лагідна і тиха,
Як павутиночка тонка,
Печально світиться в подвір’ї,
Легесенька, немов у вирій
Зібралася,
лише дмухни -
І полетить, як сива пташка -
Сидить у мальвах і ромашках,
Пригадує щасливі сни…
А по траві навколо хати
Брикають діти й козенята.
Чого ото усе живе,
Поки мале, брикати любить?
Ворушаться старенькі губи
Якоюсь думкою.
Несе
Невістка вибрану цибулю.
От є й робота.
Не забулось
Вінки плести, хоч і не ті,
Що на Івана, на Купала
Пливли водою,
і співались
Пісні хороші й молоді,
Не ті, що зараз…
І тихенько
Розпочина собі старенька
Тієї, давньої.
Роки
Минули, та душа не всохла
І не зігнулася.
Високо
Ще сонце в небі.
Ще грядки
Не вибрані. Ще не награлись
Малі бешкетники.
Ще треба
Цибулю сплести у вінки,
Чи то, сказати б краще, в коси.
Іще одна минає осінь.
Іще життя…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441767
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.08.2013
автор: Яковенко Тетяна Василівна