Холоне вечiр в сутiнках берiз,
Гарячу душу вiтер студить в росах.
Останнiй проскрипiв iз поля вiз,
Застигло жито у важких покосах.
У променi вечiрньоi зорi
Вплiтаються пiснi рiзноголосi.
Вертаються додому косарi -
Стерня сколола iхнi ноги босi.
Коса ще вiдчувае мiць руки,
Вiд втоми ниють загорiлi плечi.
А мiсяць вже запалюе зiрки,
Спочинок обiцяе тихий вечiр.
Десь перепiлка дiточок склика,
П"янить повiтря нiжний запах м"яти.
Лоскоче нiздрi пара з молока -
Вечеряе родина бiля хати.
А небо вже зiрками зацвiло,
Що час вiд часу котяться додолу.
Спокiйно спить натомлене село,
Щоб завтра знову вирушити в поле.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441760
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.08.2013
автор: Лидия Науменко