Нет хуже, чем в неволе
О воле вспоминать. А я,
Свободушка моя,
Теперь так часто вспоминаю, что всегда
Ты мне казалась
Такой красивой, молодой
И прехорошею такой.
Теперь, как в крае чуждом оказался,
Да ещё в неволе. Доля! Доля!
Моя воспетая ты воля!
Хоть посмотри из-за Днепра,
Как мучусь, но не каюсь я,
Хоть улыбнись из-за волны,
Моя единственная ты,
Встань из-за моря,
Из-за тумана, послушная,
Зорька моя радушная!
И поведи за собой
Годы мои молодые,
И передо мной
Словно море заступили
Широкие сёла
С вишнёвыми садочками
И тот люд весёлый.
И те люди, и село то,
Где когда-то, как брата,
Принимали меня. Мама!
Старенькая мама моя!
Собираются ли до сих пор
Весёлые гости
Погулять у старой,
Погулять просто,
По- давнему, по-старому,
От зари до зари?
А вы, мои молодые,
Чернявые дети,
Весёлые девчаточка,
До сих пор ли у старой
Танцуете? А ты, доля!
А ты, мой покой,
Мой праздник чернобровый,
До сих пор ли между нами
Тихо, статно проходишь?
И теми глазами,
Аж чёрными—голубыми,
До сих пор ли чаруешь
Людские души? До сих пор ли
Удивляются всуе
Статной фигуре. Праздник ты мой!
Единственный праздник!
Как обступят тебя, доля,
Детишки-девчаточка
И защебечут по своей
Доброй традиции да обычаю,
Может, и меня ненароком
Вспомнят детишки.
Может, которая и обо мне
Скажет какое лихо.
Улыбнись, моё сердце,
Тихонечко-тихо,
Чтоб никто и не увидел...
И больше же ничего.
А я, судьбинушка, в неволе
Помолюся Богу, повзываю к воле.
07.04.1998 г.; 30.09.2011 г.
Оригінал
Тарас Шевченко
Г. З.
Немає гірше, як в неволі
Про волю згадувать. А я
Про тебе, воленько моя,
Оце нагадую. Ніколи
Ти не здавалася мені
Такою гарно-молодою
[І] прехорошою такою,
Так, як тепер на чужині,
Та ще й в неволі. Доле! Доле!
Моя ти співаная воле!
Хоч глянь на мене з-за Дніпра,
Хоч усміхнися з-за . . . . . . . .
І ти, моя єдиная,
Встаєш із-за моря,
З-за туману, слухняная
Рожевая зоре!
І ти, моя єдиная,
Ведеш за собою
Літа мої молодії,
І передо мною
Ніби море заступають
Широкії села
З вишневими садочками
І люде веселі.
І ті люде, і село те,
Де колись, мов брата,
Привітали мене. Мати!
Старесенька мати!
Чи збираються ще й досі
Веселії гості
Погуляти у старої,
Погуляти просто,
По-давньому, по-старому,
Од світу до світу? /99/
А ви, мої молодії
Чорнявії діти,
Веселії дівчаточка,
І досі в старої
Танцюєте? А ти, доле!
А ти, мій покою!
Моє свято чорнобриве,
І досі меж ними
Тихо, пишно похожаєш?
І тими очима,
Аж чорними — голубими,
І досі чаруєш
Людські душі? Чи ще й досі
Дивуються всує
На стан гнучий? Свято моє!
Єдинеє свято!
Як оступлять тебе, доле,
Діточки- дівчата
Й защебечуть по своєму
Доброму звичаю,
Може, й мене ненароком
Діточки згадають.
Може, яка і про мене
Скаже яке лихо.
Усміхнися, моє серце,
Тихесенько-тихо,
Щоб ніхто і не побачив...
Та й більше нічого.
А я, доленько, в неволі
Помолюся Богу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435076
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 03.07.2013
автор: Ростислав Сердешний