Цвітуть жоржини, мальви, чорнобривці...
В зеніті літо, а поля в жнивах...
І джерело душевної криниці
Твої зросити проситься вуста.
Ти – мій від поля, від землі, від лісу.
Ти – мій від сонця і від Бога – мій.
Але життя поставило завісу
І наказало кожному: не смій!
А що, коли сміливість стукне в серце,
Коли завісі прийде судний час?
...А зазвучить щасливе інтермецо –
Найдовше у житті, і лиш для нас.
І гратимуть на ніжних струнах літа,
Які - не інше - сонця промінці,
Пташки, хмарки, дерева, вітер, квіти...
І коники – з дитинства посланці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433422
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.06.2013
автор: Катерина Шульга