Ох, як довго мучилась любов!
Як нестерпно серце їй боліло:
Зупинялася й холола в жилах кров,
Потім закипала і бурлила…
І здавалось, жить їй ще лиш мить,
Завтрашнього сонця вже не бачить…
Залишалося у Бога попросить
Відпустить гріхи, та чи пробачить?..
А Творець чекати й не схотів
Лепету бентежного, сумного.
Зрозуміти все зумів без зайвих слів
І сказав: «Ще поживи, небого!
Звідай тайни місячних дібров.
Порадій життю, як сонцю квітка.
Заспокойся й усвідом: це ж ти - ЛЮБОВ!
Не чекай чудес уже нізвідки".
Росами, що спіють на медах,
Вся земля аж міниться, іскриться -
Піднімаючи все вище неба дах,
Вість вітає сонячна Жар-Птиця!
Теплий і цілющий дощ пішов -
Так всміхнулась новині хмарина...
За всі муки, що знесла в житті любов,
ВОСКРЕСІННЯ їй - не домовина!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423570
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.05.2013
автор: Катерина Шульга