Закручені у шал цього життя,
Не часто ми вертаємо до хати,
Де жде, де й досі жде нас мати,
Жде навіть на краю у небуття.
Нас, справді, дуже важко зворушить,
Але в її чекання полинове
Приходьмо і несімо тепле слово,
Підтримуймо тепло її душі.
Їй все одно - ти пан, чи козопас -
Вона нас буде все одно любити,
Бо і старі, а ми для неї діти
І тут не змінює нічого навіть час.
Не змінює аж доки й роз'єднає.
Не забуваймо ж наших матерів,
Чи молоді вони,а більш того - старі
Цей милий світ так швидко проминає...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422048
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.04.2013
автор: Валентин Бут