Додому стежка через жито,
По споришах біжить в село,
Її красу дощами вмито,
На ній ми стали на крило.
Тут на порозі стріне мати,
І тато вигляне з сіней,
Вони навчились нас чекати,
Давно відлинувших дітей.
Лише стежина між хлібами,
Надію подає душі,
Яка веде до тата й мами,
Де в росах сяють спориші.
Не заросте вона ніколи,
І не засипле заметіль,
По ній ми бігали до школи
І повертались звідусіль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419512
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.04.2013
автор: Віталій Назарук