ТРЕБА ЖИТИ

 Яка  імла!  Куди,  скажи,  йти  далі?  
   Гризу  думок  засохлий  чорний  корж,  
   А  вслід  –  пітьма,  як  генуезький  дож  –    
   Одвічна  алегорія  печалі.  

   А  далі  що?  Скажи,  що  буде  далі?  
   Сьогодні  я  –  не  я,  немов  так  треба,  
   Сприймаю  світ,  як  зомбі,  як  амеба,  
   Плетуться  дні,  як  вівці  в  пасторалі.  

   А  далі  що?  А  далі…  Треба  жити!  
   Зітру  з  душі  образ  гіркий  плювок.  
   Хоч  креше  злоба  кованим  копитом  
   Об  день  холодний,  що  від  сліз  промок.  

   …Так  пахне  чаєм  з  липи  на  вокзалі,  
   Беру  квиток  лише  в  один  кінець.  
   У  день  новий  мандрую  навпростець,    
   Позаду  залишаючи  печалі.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416257
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.04.2013
автор: Леся Shmigelska