Мої віршики в жаху від критики,
Що, мов дятел їх щиро розбив,
Знерухоміли, як паралітики,
І замкнулися кожний в собі.
І прикрили нутро шкаралупками
Професійно роздовбаних слів –
Як знайти їх під шкірочок купками,
Чим їх виманить з темних кутків?
Я для них посипаю зерниночки,
Їм пшеничку й овес додаю,
Та ніякий з них, хоч на хвилиночку,
Не підносить голівку свою.
Ніжу сонцем, дощами живучими,
Лащу вітром, як діток своїх.
А вони – їжачками колючими –
Геть не дивляться в очі мої.
Сварять мене битливими рогами
Й тет-а-тет вимагають мій звіт:
Для чого ж я такими убогими
Народила їх, бідних, на світ?
Таццяна Дзям’янава
Крытыкам прысвячаецца...
Мае вершыкі ў жаху ад крытыкі,
Што, бы дзяцел, іх шчыра дзяўбе,
Знерухомелі, як паралітыкі,
І замкнуліся самі ў сабе.
І схавалі нутро пад шкарлупкамі
Прафесійна раздзёўбаных слоў –
Так, што я аніяк не датумкаю,
Чым на волю іх выманіць зноў.
Пасыпаю абапал іх семачкі,
Падбаўляю пшанічку й авёс.
Ды ніякі, нат самы маленечкі,
На святло не высоўвае нос.
Я пястую іх сонцам, і дожджыкам,
і вятрыскам ласкавым – ледзь-ледзь.
А яны – бы калючыя вожыкі –
не жадаюць мне ў вочы глядзець.
Пагражаюць бадлівымі рожкамі
і ўпікаюць мяне тэт-а-тэт:
для чаго я такімі нябожкамі
нарадзіла іх, бедных, на свет?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410253
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 18.03.2013
автор: Валерій Яковчук