ПАМ"ЯТI ЧОЛОВIКА...
Нi дотягнутись, нi дiйти до тебе!
Роз"еднують нас вiчнiстю свiти.
Та я благаю, дивлячись у небо,
Свiти для мене сонечком, свiти.
Свiти зорею помiж зiр небесних,
Чи мiсяцем над хмарами зiйди.
Чи на земних дорогах моiх хресних
Пекучу тугу вiтром остуди.
А, може, ти дощем впадеш на жито,
В душi затужиш холодом завiй...
Твоя присутнiсть буде вiчно жити
У злетi моiх спогадiв i мрiй.
Печаль засрiблить сивиною коси,
Впадуть снiги на шлях, яким iти.
В негоду, темiнь, холод, злi морози
Свiти для мене сонечком, свiти!
Коли терпець всьому уже урветься,
Забракне духу, сил моiх I слiв,
Ти окликнись до мене з пiднебесся
Осiннiм смутком сивих журавлiв.
Чи пронесешся птахом понад полем,
Чи спалахнеш ти вiдблиском грози,
Твiй образ залишиться вiчним болем
Моеi незгасимоi сльози.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408875
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.03.2013
автор: Лидия Науменко