9 КІЛ РАЮ

...1...  Моє  серце  вітало  весну  кохання  пробившись  крізь  сніги  самотності  білоніжним  проліском,  а  Ти,  ніжнотонним  сонячним    промінням  синіх  очей,  помножувала  надію  і  смуток,  радість  і  біль...
...2...  В  Тебе  два  серця,  одне  -  рідне  і  тепле,  інше  -  холодне  і  відчужене.  Моя  душа,  спресована  між  Твоїх  двох  сердець,  хотіла  Тебе  як  риба  -  води,  як  птах  -  неба,  як  зерно  -  ґрунту...
...3...  Я  безмежно  щасливий  і  глИбокосумний.  Люблю  ночі  огранені  у  наші  телефонні  розмови,  і  щиро  ненавиджу  їх,  коли  мобільний  глухо  видзвонює  тишею,  яка  веде  моє  серце  через  9  кіл  пекельного  раю...
...4...  Твій  родовід  іде  від  праматері  Єви  і  спокусника-змія.  Тобі  навіть  не  потрібно  докладати  зусиль,  щоб  причарувати  мене,  бо  я  був  в  полоні  Твоїх  очей  ще  до  того  як  ми  зустрілися...  Той  поцілунок  у  сні,  своєю  немлісною  солодкістю,  перевершує  всі  реальні  цілунки...  але  життя  -  не  сон,  хоча  й  були  миті,  що  втілювали  в  собі  казку...
...5...Чому  Ти  так  реагуєш  на  мої  пелюсткові  слова,  наче  вони  опікають  Тебе?  Може  боїшся,  що  їх  ніжність  розятрить  давні  рани  Твого  серця  про  які  мені  не  відомо?...  А  я  ж  так  прагну  перетворювати  Твоє  життя  в  Щастя...
...6...  Прозора  кров  очей  не  стікає  по  моєму  обличчю,  зате  душа  наповнена  внутрішніми  слізьми,  які  є  краплями  з  бездонного  океану  її  буття.  Вони  -  незримі  згустки  мого  болю.  Якби  не  папір,  на  який  я  виливаю  ці  солодкі  сльози,  то  серце  моє  розірвалося  б  на  незлічиме  число  чорно-білих  капель,  що  стали  б  дощем,  якого  ніхто  не  відчув  на  собі,  і  жодна  квітка  не  напувалася  б  бажаною  вологою,  бо  цих  сліз  не  існує  в  вимірі  тлінного  світу...
...7...  Я  свідомий  того,  що  чекає  мене.  Я  готовий  до  цього.  Яким  би  не  був  результат  цього  шляху-битви,  я  всерівно  кохатиму  Тебе  як  і  в  кожному  з  тисячі  перевтілень.  Коли  я  був  квіткою,  то  тягнувся  до  твоїх  променів  свідомий  того,  що  зів'яну,  коли  я  був  яблуком,  то  червонів  від  щастя  тільки  тому,  що  Ти  зірвала  мене,  прекрасно  знаючи,  що  до  дерева  більше  не  повернуся...  Ким  би  я  не  був  -  завжди  свідомо  йшов  на  самопожертву,  заради  Твоєї,  хоч  і  віддаленої,  але  Присутності...
...8...  В  мене  немає  до  Тебе  претензій.  Я  не  дорікаю  Тобі.  Будь  лагідною  чи  безжальною,  ніжною  чи  жорстокою,  байдуже,  я  однаково  любитиму  в  Тобі  Янгола  і  Демона.  Проте  я  не  зраджу  Бога  во  ім'я  Тебе,  бо  Він  -  Любов.  Не  було  б  Його,  то  я  б  не  знав  цих  блаженних  тортур,  які  приймаю  як  ласку.  Не  було  б  Його,  то  я  б    не  задумуючись  віддав  своє  життя  в  жертву  Твоїй  невірі,  як  доказ  своїх  щирих  почуттів,  але  Господь  є,  а  отже  зажди  жива  Надія...
...9...  Ось  я  й  на  вершині  власного  болю,  місії  свого  серця.  І  нехай  кожен  Твій  відчужений  погляд,  відсторонений  голос,  та  ігнорування  моєї  щирості,  будуть  для  мого  серця  цв'яхами,  що  розпинатимуть  його  на  хресті  Любові.  Я  не  зречуся.  Я  витерплю  все  до  кінця,  щоб  почути  ліворуч  себе:  сьогодні  ти  будеш  зі  Мною  в  Раю...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406787
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.03.2013
автор: Олександр Букатюк