Я тихо йшла у безоглядну даль.
І сніг м'який ступав услід за мною,
Немов приблудний білий пес.
Час дав мені, ще час перед весною,
Поки лежить зима і лід не скрес.
Я так хотіла в цій солодкій білій млі
Розтанути. Сховатись. Загубитись.
Але полохались сніжиночки малі
І споглядаючи на них хотілось жити.
Хотілось жити, брать в долоні білий сніг.
А по весні - стрімкі дощі й заграви.
І так жагуче-палко вірилось мені,
Що разом з кригою зійдуть і думи мляві,
Й на гребеневі восьмої октави,
Блакитне небо увірветься в дні мої
І сонце стріне вранці золотаве.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405384
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.03.2013
автор: @NN@