Я виміряю глибину своєї ніжності,
оксамитову легкість кришталево-делікатних
снів,
що б не казали,та зараз однотипно-нудотні цінності,
справжні наче втекли від звичайних буденних днів.
Я так звикла віддавати себе ненажерливій темряві,
аж до тремору рук чи ністагму м*яких очей,
і тонути від хвиль у незримо-прозорому мареві,
і шукати себе у зіницях чужих людей.
Уявляти весну і ні разу в думках не схибити,
а ще поки зима гріти пальці в твоїх руках,
Переповнює щем,можу тому,хто прагне-вилити,
бо любов - наче дар, варто пити її до дна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402817
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.02.2013
автор: Solomia