Наче вставив хтось ніж у самісіньке серце,
Наче хтось проробив наді мною обряд.
Не належу собі, світ складається з терцій,
То з низьких, то з високих будується ряд.
Та його не збагнути, він хвилею барви
Переводить у дивний симфонії лад.
То літає вгорі, то гримить у литаври,
То мов струм все дарує нестримний розряд.
День чомусь шкереберть і себе не знаходжу,
Все в думках пригортаю нічні міражі.
Майже хворий тобою ще й марю, а, отже,
Розквітають всередині вин купажі.
І несуть сили мрій в обрядовім порядку
На жертовник синхронність у серцебитті.
Шаленіють вогні та неначе в колядки
Вельми зимно, водночас, нестерпно в житті.
Наче хтось вербував мою душу бездонну,
У накресленім колі провівши обряд.
І впустив нишком в серце вже зірку нейтронну,
Що відкрила галактику дивних принад.
19:55, 29.04.2012 рік.
Зображення: www.liveinternet.ru
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401327
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.02.2013
автор: yusey