Самотність завіє очі дрібненьким піском
Невидимим.
І ти по бруківці ідеш тоненьким містком
Сновидою.
Самотність розмиє сльозами рядки
І вулиці.
І тільки на серці порвались нитки…
Забулося.
Самотність не знає жалю і брехні…
Все правдою.
Висушує ріки і гасить вогні
Незламної.
І тільки тихенько сміється до мрій
Незнищених.
Шепоче до хворих хронічно надій
Полишених.
І тільки в маршрутці на вухо тобі
Провиною.
І в цім ти сама, — лиш сама! — є собі
Причиною.
Самотність завіє дрібненьким піском.
А спогади…
Колючим жорстоким терновим вінком…
І здогади…
Самотність нечутно з тобою іде,
Причинною.
І в ній — в пустоті — тільки ти — знаєш все! —
Є винною.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401153
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2013
автор: Marika