Він був твердим, холодним, мов граніт.
Душа здавалась чЕрствою й сухою.
Торкатись було лячно – справжній лід!
Хотілось вже на все махнуть рукою.
Та мучив непідробний інтерес:
І що ж воно за дивная істота?..
Я обережно рушила вперед,
На всі бажання одягнувши цноту.
Шукала стежку в душу навмання,
Розгойдувала творчі каруселі.
Всі протиріччя знакового дня
По-справжньому зустрілись на дуелі.
Ми розмовляли. Місце для образ
Було присутнє чи не в кожній темі.
Але над нами пролетів Пегас,
З’єднавши душі в творчому тандемі.
З тих пір вже є потреба в почуттях
І не проходить дня без спілкування.
Давно позаду вивихи життя,
А ми – за кілька кроків від кохання.
Злились серця в уявний організм, –
Не відала, що їм колись це вдасться.
«Об’єкт» розтанув, мов гарячий віск, -
І я із нього виліпила щастя.
01.02.2013р.
© Copyright: Ирина Визняк, 2013
Свидетельство о публикации №113020201179
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397414
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.02.2013
автор: *ИРЕНА*