ДУБ

Точить  шашіль  непомітно  корені,
Зверху  гусінь  об'їдає  віття.
Дуб  стоїть.  Могутній  невпокорений,
Переживши  не  одне  століття.
Весь  заснований  павучими  тенетами,
Облюбований  крикливим  гайворонням,
Розкидає  жолуді  ракетами,
Щоб  зростали  вільно  на  осонні.
Та  невже  тобі  зовсім  не  боляче?
Та  хіба  ще  не  стомились  віти?
Та  струси  вже  гнізда  гайворонячі,
Подивись,куди  скотились  діти!..
Заживуть  в  корінні  червоточини,
Павутиння  бурями  розвіє.
Твоє  листя,  мов  зі  сталі  точене,
Знову  навесні  зазеленіє!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392952
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.01.2013
автор: Любов Ігнатова