А ти знаєш, так кохають лише діти -
Чиєсь ім’я на склі виводить їхній пальчик
Коли можуть ще по справжньому радіти
Й кожен з них ветеринар, учитель, льотчик….
коли перший біль асфальтної хвороби….
коли в ляльки є і ліжко, і люстерце…
Й після першої помити посуд спроби
Розбивається й посудина, і серце…
Коли люблять усі пори, та не осінь…
Їх прив’язаність, як в неба до хмаринки…
Якщо бігати – то швидко й тільки босим…
І Збирати усі роси й павутинки…
А ти знаєш, як сумують тільки діти?
Я то знаю - за тобою бо так само.
Як вони, буває, хочеться злетіти…
Чи лишились ними ми, а вони нами?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391397
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.01.2013
автор: Настуся