Олександр ПЕЧОРА
ДОРОГА ЩАСТЯ
У довічному пошуку щастя
часто губимо ми стремена.
Розчиняються в просторі й часі
імена, імена, імена...
Як виростав, у снах, неначе птах,
частенько я літав понад хатами.
Де б не бував, але не забував
гніздечко рідне батьківське жадане.
Коні зморені гублять підкови.
На шляху і вітрить, і гримить.
Все по колу, по колу, по колу
спішимо, а до вічності – мить.
Судилось нам відміряне пройти,
але куди б не слалися дороги –
нам полонить серця старий мотив
і кличе нас до отчого порогу.
Щастя близько й занадто далеко,
притомилися руки й роки,
та гніздяться, клекочуть лелеки,
немовлятам радіють батьки.
Яскраве сонце сяде за межу,
а на світанку буде знову ясно.
Тому я часто внукові кажу:
буває важко, та життя прекрасне!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382573
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.12.2012
автор: Віктор Ох