(завіса перша)
…вже й мого
сина
життя
спішить до половини,
а що моє:
давно униз
з горбочка
покотилося навскіс
…якось
удвох собі із сином
левадою
блукали без причини,
впивались запахом ясмину,
і не помітили були,
яким випадком забрели,
коли!
утрапи-ли –
в жахливий
дантів ліс…
і нагодились
акурат на ту годину,
коли у лісі тому,
мовчазному
двоногі звірі
полювали на людину:
бач, увійшла
без дозволу вона
у ліс привласнений –
і в тім її вина…
в людській подобі
зажерлива
привладна звірина
вчинила лОви:
принюхавшись,
по сліду йшла,
знайшла,
з рушниці встрелила
як вепрові,
людині тій
у лоба,
ще й розчленила тіло безголове,
як ніби дикого загнала кабана…
в людській подобі…
зажерлива
привладна звіринА:
за ребрами –
бездушна порожни-на,
гніздо пихатості
нечистої і злоби…
такі жахи
(мабуть,
заради вступу – чорні…)
явив безпрИстрасний
примарний ліс –
куди там дантова
плямиста і проворна,
витка середньовічна рись!..
(…давно вже рись
містично-комедійна та,
як вид, перевелась «на пОль-та»…)
…заледь оговтались
від тої дивини:
чи нам однакові
вже сняться сни?..
коли невдовзі із хащовини
почувся тріск… і рик,
страшний і грізний –
ведмідь поранений?
чи тур? чи бик?..
тут розпанахав
простір дикий рев,
аж листя
обтрусилося з дерев…
ховатися, моя дитино, марно:
спішить до нас,
за класикою жанру,
страшний і зголоднілий дантів лев…
аж ось і він,
як лісовий пожар, поміж стволів
сторчмагривасто
безутримно мчиться,
а поруч –
із ДО-дантових часів –
стара, як світ,
коростява вовчиця…
худа й голодна
од прежда віка –
ця рангова цинічна самка
ніколи і нічим
не насититься…
вовчиця й лев –
зажерливість і влада
людська, земна:
одвічна пара –
не розлий-вода…
симбіотично-
нерозділена вона –
лісів розкрадених
примара
…отак без приводу
накинулась на нас
захланна лісова худоба:
мирської влади –
заздрощ і жадоба.
лев і вовчиця
в лісі тім були
не звірі –
симво-ли!
не Роду лЮдського,
але людськОї зграї –
що боже все
в людині зневажає,
все відбирає,
все
ненаситно поглинає,
все нищить і вбиває,
ні міри, ані ситості не знає…
і не спізнає
…наблизивсь лев
і звівся з ревом на дибки –
заніс над головами
нашими
кігтисті владні
«длані» –
а ми дивилися, як дві
вологоокі лані,
хоч мали б
(за правилами жанру)
з усіх «копит» –
пуститись навтьокИ…
замість бадьоро накивати
із того місця,
душі в п`яти
мерщій сховати –
бовванами двома стояли
і дивувались ми
здичавілої влади –дія-ми
брутальними…
відверто агресивними
…о, Боже…
нИшечком сказала я, –
Ти всім нам –
справедливий Судія…
в ту ж мить
ми опинилися за лісом,
мов хтось
невидимий
навпіл роздер
обстріпану
стару завісу…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381333
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 29.11.2012
автор: Валя Савелюк