Я – жінка. А Ви – чоловік…
Не личить Вам, ой, як не личить
ховати від мене обличчя,
а в стуленім склепі повік
дві цятки зіниць винуватих,
що зрадити можуть умить…
Відвагу свою розбудіть,
помпезні вдягаючи лати...
Хіба ж не доволі їй спати,
чи в неї до сну ненасить,
бо Ви й не чували про неї,
а гордим геройським трофеєм
бравада пуста лопотить?
Я щира. А Ви… Словоблуд…
Даруйте, та Ви тільки блазень.
Второпала це не одразу -
на світі доволі іуд…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378335
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.11.2012
автор: Адель Станіславська