Жінка за вікном, що хоче жити,
Притуляє небо до грудей.
Тільки час чомусь, невірне мито,
Безнадією торка дверей.
І отам, де стелиться снігами,
Де вітрами корчиться біда,
Чоловік, закоханий без тями,
Ще до часу сили наверта...
Чи до ранку, чи до ночі - мрія,
Молитвами вкутані слова.
Лиш дарма, бо стишитись не вміє
Час без дива! І на час - жива
Жінка за вікном, за сивим болем,
Що залюблена до крику у життя...
Але ба, покликана вже Богом
В далі сиві - путь без вороття
В осінь цю, знеможену прощанням.
Золото і сльози на руці.
Час і мука, доторки останні -
Під ногами білі папірці...
(26.10.12)
(Навіяне фільмом "Осінь у Нью-Йорку")
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373557
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.10.2012
автор: Леся Геник