Привидiлось, примарилось, приснилось,
Як це бувае часто уночi -
Дитинство увi снi менi з"явилось
I незабутнi рiднi Ганничi.
В цвiтiннi саду хата потопае,
I дичка з-за веранди вигляда...
Нас з братом мама в школу виряджае
Весела i щаслива, й молода.
А батько щось майструе бiля хати,
Аж руки вiд роботи вже щемлять...
Я хочу йому нiжне щось сказати -
Так i не встигла за життя сказать.
Приемно впасти в трави шовковистi,
Як сонечко по-лiтньому пече.
Зирнути в очi маминi iскристi,
Вiдчуть надiйне батькове плече.
Як добре в рiдну хату повернутись,
Бо, досхочу набiгавшись за день,
Кортить до мами нiжно пригорнутись,
Прислухатись до батькiвських пiсень.
А далi вечiр солодко прилине ,
i скiльки б часу потiм не пройшло,
Не раз iще згадаеш тi хвилини,
Староi хати захист i тепло.
Минувся сон i згорбилася хата,
Бо не одна пройшла по нiй бiда.
Давно уже немае з нами тата,
А матiнка сумна й не молода.
Журливий погляд, посивiлi скронi,
i туга, i печаль в ii очах.
Натрудженi, знесиленi долонi...
А спогади все там - на Ганничах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370736
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.10.2012
автор: Лидия Науменко