Вiдгомонiла юнiсть за лiтами,
Немов i не було ii нiколи.
Лиш вiтер знахабнiлими руками
Все гнав ii, хапаючи за поли.
Вiдгомонiло й щастя вслiд за нею,
Не встигла я його навiть вiдчути.
Як спалахнуло, зблиснуло зорею,
Залишивши гiркий присмак спокути.
Вiдгомонiло, загубилось, вщерть розбилось...
А серце крае запiзнiле каяття.
Вiд щастя вже нiчого не лишилось.
Кружляе вiтер в круговерть мое життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370469
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.10.2012
автор: Лидия Науменко