Роки ідуть - а ми, багацькі діти,
Наймитувати про́кляті у світі,
Згинати спини у терпкІй покорі!
Летять роки, перепелята голі...
Де на шляхах розведена пилюка
Під образами маловірні руки.
А взяти і засіяти би поле,
Та ми ж не плазні, братці, ми - соколи!
Тимчас олжа, сини зрадливі, свари.
Свої, чужі - без совісті, без кари.
Та ще - довкруж окрадені сиро́ти.
В поділку від сусіда пісно, квоти...
О, люба Нене, на душі - пекельня,
Хоч днина й сонячна, небуло-темна,
На промені замішується сажа
І кровцю п’є ся комариця вража,
Що виросла в твоїй таки святині.
Хіба ще втішать неба очі сині
І золото надій у верховітті.
Роки ж ідуть байстрятами по світі...
(24.08.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359531
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.08.2012
автор: Леся Геник